Кременчуцький слід японських військовополонених

За даними чисельних свідків у 1946-49 рр. в нелюдських умовах, з колодками на ногах, гуркіт від яких стояв на сотні метрів, працювали військовополонені японці у Крюковському гранітному кар’єрі Кременчука.

       Крюківський гранітний кар’єр належав до МПС-(Министерства Путей Сообщения).

МПС- це унікальне відомство яке має мережу медичних закладів, залізничні війська,свою  лінійну міліцію, лінійну прокуратуру, воєнізовану охорону, харчову структуру НОД-4... По суті це держава в державі!!! Воєнізована охорона  в окремих випадках могла підпорядковуватися МВС.

           Тому і військовополонені які були на обліку в Луганську, Харкові, Запоріжжі, а фактично знаходилися в Кременчуці, при номері концтабору отримували дописи 1,2,3...що вказує на філіали!

По схемі  німецького шталага №346, що діяв у Кременчуці. А існувало 16 філіалів, на дзеркальному заводі, вагонобудівному заводі, Крюківському гранітному кар’єрі, Піщаному гранкар’єрі, Градижську... В Градижську був філіал шпиталю, який обслуговував радянських військовополоненних, а де ж був шпиталь концтабору Крюківського гранітного кар’єру, невже в Козельщині?! Вважаю за доцільне зробити запит до МПС України про  надання інформації щодо медичних закладів, які надавали медичну допомогу військовополоненим японцям і німцям у післявоєнний період!

            Крюківський кар’єр - це підприємство з підвищеною небезпекою, обов’язково мав медичну частину, що належала до МПС. Якщо ми відповімо на питання де бранців лікували,отримаємо слід поховань!

            Де архів медпункта Крюківського гранкар’єра з 1946 по 1949 роки? Де архів Крюківського шпиталя? Де архів залізничної лікарні, яка закріплена за МПС?

             Надана таблиця, на сторінці 306, книги «Таємниці «західного інтернування»: японці в радянських таборах для військовополонених в Українській РСР (1946—1949 рр.)» не відповідає реальності, а саме: в концтаборі №315 за три роки, померла лише одна особа! Це явна спроба замісти сліди «подвигів» сталінських «героїв» через архіви! Та їх потрібно нагороджувати за зразкове утримування військовополонених!

Візьміть тільки статистику - скільки помирає за добу людей в сучасній міській лікарні! Насправді від хвороб, від непосильної праці та нелюдських умов утримування , японські полонені мерли як «мухи», їх ховали хаотично. В 1965 році, замітаючи сліди, останки японців були викопані тимчасово арештованими (15 суточниками), але я не певен, що знайшли і перепоховали всіх…

    До одного військового шпиталя прикріплялося декілька військових частин, відповідно на один концтабір  не могло бути утворено один шпиталь (СТВ-Спеціальний Табір Військовополоненних), (СШ-Спеціальний Шпиталь)! Госпіталь обслуговував кілька таборів!

        Зацікавлені особи повинні створити комісію по розслідуванню діяльності сталінських концтаборів для військовополонених. Адже, ця трагічна сторінка фактично не вивчена. Ми не знаємо точної кількості жертв. Не знаємо, де могили…

           Нацистську Німеччину звинуватили в порушенні міжнародної конвенції по утримуванню військовополонених, і за свої злочини вони були засуджені. А чому радянські карателі, які на мою думку, були гірші від фашистів, не відповіли ні на якому процесі?

           Українська держава, яка не несе жодної відповідальності за злочини колоніальної Росії, повинна провести повноцінне розслідування тих подій. Хоча б стосовно японських військовополонених, які, фактично, є жертвами репресій.

                      Анатолій Шолудько, директор Музею епохи тоталітаризму при журналі  «Музеї України»