Внутрішня політика України щодо НАТО

Кормлячи українське суспільство лиш агітаційним матеріалом "за" і протиставляючи його такому ж агітаційному "проти" Альянсу, справжнє НАТО десь губиться. Причому інформування населення про Альянс насправді заміняють на агітацію "за" та "переконання в його доброті" радянських людей. З сторони противників НАТО, на це відповідають, мовляв Москва все вже розповіла, і взагалі то, вона їх вічний друг, що протиставляється Альянсу. В такій ситуації український інтерес залишається непомітним, а поверхнева інтерпретація його-розірваною між цими двома протиборчими сторонами.

Всю відповідну такій боротьбі агітувань політику ми спостерігаємо вже не один рік. Внутрішня політика України щодо НАТО елементарно докладається до решти причин поділяючих Україну територіально і мовно. Така "політична праця" по Альянсу замість здобувати прихильників зацікавленості в українській співпраці з ним, дозволяє московській і москвофільській пропаганді використовувати це як фактор відколювання частини нашого суспільства для російського інтересу.

Спрямування політики саме агітаційно "за" НАТО в часи привладдя помаранчевих політиків логічно пов'язується з їх більшою прозахідністю ніж проукраїнськістю. Тоді бажання бути демократами і гарно виглядати перед Західними Країнами супроти українськості скидає їх в один ряд з постійно протиукраїнськими проросійськими силами. Що викриває відчуженість всіх політичних сил, які зараз при державній владі, від народу і українського національного інтересу.

Причому, будучи дискредитованими в міжусобно-політичних баталіях, отримують прихильників агітації "за" НАТО нестійких переконань. Водночас, їх противники з агітаційним "проти" НАТО, навпаки тримаються на стійких радянськовихованих переконаннях, і здобувають прихильників на дружбі з Росією. Що дає змогу проросійським політикам-антинатовцям впевненіше себе почувати. Тому що міцності позицій в українському суспільстві дає їм стійкий московсько-комуністичний електорат, і їх антинатовська дружба з Росією виглядає переконливіше ніж агітація "за незагрозливе НАТО для Росії".

Загалом, українське суспільство, адекватно відповідаючи на таку неповноцінну політику української влади по Альянсу, ставиться з великою долею недовіри до дій влад, включно і опозиційну, щодо НАТО. І значно оцінює політику по Альянсу не як загальнонаціональній інтерес держави, а як предмет і інструмент для здобування переваг в міжусобно-політичних баталіях. Коли метою останніх є перш за все більше влади від теперішньої, що дає змогу поєднавши великі капітали і державну владу не тільки захиститись від конкурентів, а й збагатитись на створюваних монополіях.

Політки ж вперто не помічають "недовіри по Альянсу" і далі гнуть своє: одні-про "святе НАТО", а інші-про "пекельне НАТО". Тобто більше уваги приділяється детальному дослідженню самої структури Альянсу, ніж моментам співпраці Україна-НАТО. Наче розуміння немає, що завданням Української Влади є випрацювання відношення до НАТО відповідно до ключових позицій теперішнього, звісно з оглядом на минуле і перспективи майбутнього. Але не професорське дослідження всього, що стосується Північно-Атлантичного Альянсу, як якогось чуда. Бо ця структура моментами і сама в собі розібратись не може. Наприклад, діяльність Червоного Хреста при НАТО чи освітянська справа дітей Африки, не можуть служити ключовими аргументами по співпраці з Альянсом, не маючи впливового значення для завдань останнього і можучи бути зреалізованими без НАТО.

Прозахідні сили, отримавши відносно недавно, після періоду міжусобного поділу посад, більшість державної влади, зітнулись з нереалізованістю наглої агітаційної політики "за" НАТО. Найбільш заважає їм дискредитованість в очах людей і підтримка більше проти їх опонентів, за принципом "бо більше нема кому". Що залишає їх противаги аналогічним заходливцям перед Кремлем, які відстоюють старі ідеї, а значить більш довірливі в очах своїх прихильників. Тобто, пропонували б проросійські сили інтеграцію в Російський військовий союз з можливою участю в Чеченському, Абхазькому і Північно-Осетинському конфліктах, то виглядали б в десятки раз гірше, ніж зараз виглядають прозахідні сили з НАТО.

Отож, при даній політичній ситуації в українському суспільстві, отримати користь Українській Державі від можливої співпраці з Північно-Атлантичним Альянсом не є реальним. Шкідливість агітаційної форми "просвітлення" українського суспільства в питанні НАТО проявляється і в зовнішньополітичній дезорієнтації. Справа в тому, що принизливо заходячись перед Брюсселем, виявляючи готовність виконати будь-що, що попросять, вони заохочують таким чином Західні Країни цією заходливістю скористатись. Чим закладають "міни суперечок" з Євросоюзом в майбутньому, та ставлять під сумнів можливість розвитку взаємокорисної співпраці з Західними Країнами, без бажання останніх ущемляти українські інтереси.

Щоб позбавити такого "бажання" нехтувати українськими інтересами, треба формувати підходи і розуміння ситуації з Державою в українському суспільстві не на західному агітаційному матеріалі. В тому числі це стосується і НАТО. По-іншому, найімовірніше, потім прийдеться відбивати "такі бажання" жорсткими заходами, коли така необхідність вже спостерігається в стосунках з Росією.

Для цього достатньо критично підійти до пропонованих матеріалів по Північно-Атлантичному Альянсі. Що дозволить вияснити зовнішньополітичний стан навколо України, Альянсу і Росії. Коли замість того, щоб сліпо агітувати "за" варто зрозуміти, що Україна зараз НАТО не дуже потрібна, а нам треба союзників проти колоніальних замашок Росії. Таким чином, відштовхуючись від з'ясованої і усвідомленої ситуації навколо Альянсу у Світі, можна буде здійснити й адекватну внутрішньоукраїнську політику сприйняття НАТО.

Деякі речі, демонструючі агітаційність неповністю думки, лежать на поверхні (матеріали з Довідника НАТО, взятого на україномовному модулі сайту НАТО):

Стор. 9 Довідник НАТО 2006 р.

"У 1949 році у Вашингтоні було підписано Вашингтонський договір, за яким створено НАТО. Цей договір, зразок стислості й чіткості, забезпечив Альянс здатністю адаптуватись до постійних змін міжнародної безпеки...

...Протягом перших 40 років свого існування НАТО зазнала ряд реформ і реорганізацій, які мали забезпечити її здатністю вийти поза обмеження холодної війни з метою поставити безпеку країн – членів Альянсу на більш позитивну і стабільну основу...

...У 1990 році НАТО вперше відреагувала на припинення звичного поділу на Схід і Захід та відносин ідеологічного, політичного і військового протистояння, які його супроводжували, а також на зникнення звичайної військової загрози безпеці євроатлантичного регіону. Альянс розробив нову Стратегічну концепцію, розвиває інтенсивне партнерство з іншими країнами, серед яких і колишні супротивники, а також прийняв до своїх лав нових членів. До того ж вперше НАТО взялась за виконання завдань з підтримання миру в зонах конфліктів поза межами Альянсу, чим забезпечила собі провідну роль у багатонаціональних операціях з врегулювання кризових ситуацій та відкрила шлях для широких домовленостей про співпрацю з іншими організаціями...

...Сьогодні реакція Альянсу на нове середовище безпеки, яке склалося після 11 вересня, ґрунтується на чіткому наборі принципів, узгоджених урядами країн-членів НАТО. Союзники погодились, що вони повинні бути готові допомогти колективно стримати, запобігти та зупинити напади терористів з-за кордону, а також захиститись від них. Це можуть бути дії як проти терористів, так і тих, хто їх укриває або захищає. Вони також погодилися з тим, що Альянс не повинен обмежуватись попередньо встановленими географічними межами: він повинен бути спроможний діяти так і там, де потрібно."

Як видно з тексту, тільки після Розвалу СССР звичайна військова загроза для Альянсу зникла. Росія ж зараз пробує відновити могутність Радянського Союзу, в тому числі і в збройному питані, тому протиставляється НАТО цілком логічно. Тому, розповідати казки, що Альянс не загрожує Росії, це самодурство і нікого крім себе цим не обманути, тим більше проросійські сили. НАТО не направляється проти Росії, поки та знаходиться не в такій потужності як колись СССР або не є слабкою до степені легкої здобичі.

Далі по тексту є слова про вихід дій НАТО за рамки конфліктів в межах Альянсу, що значить є приклади вторгнення на чужі території поза конфліктними ситуаціями на територіях країн-учасниць Альянсу. Тобто це не тільки оборонний Блок, а й здійснююча військову підтримку політичним інтересам сила поза межами території Альянсу. Абзац про боротьбу з тероризмом розвиває цю думку до небезпечного рівня, коли не має чіткого визначення в яких випадках укривання чи перебування терористів суверенна держава зазнає вторгнення військ НАТО. До слова, зрозуміло тільки, що лиш тоді, коли значно слабша.

Стор. 33 Довідник НАТО 2006 р.

"Рішення в НАТО приймаються на основі консенсусу після обговорення і консультацій з країнами-членами Альянсу. Рішення, прийняте на основі консенсусу, є рішенням, згоду на яке дали і яке підтримали усі країни-члени НАТО. Це означає, що рішення, прийняте НАТО, є виразом колективної волі суверенних держав, які є членами Альянсу. Саме на цьому процесі прийняття рішень ґрунтується сила НАТО і довіра до неї.

У разі незгоди обговорення ведеться доти, доки рішення не буде прийняте, інколи це може призвести до визнання того, що досягти згоди неможливо. Але майже завжди вдається знайти взаємно прийнятне рішення. Цей процес є швидким, бо країни-члени Альянсу проводять консультації постійно, а отже, часто знають і розуміють позиції один одного наперед."

Примітно, що жодного слова про право Вето не сказано. А враховуючи гігантський перекіс військової, економічної і політичних потужностей між деякими країнами-членами НАТО, прийняття рішення консенсусом відповідає швидше за політичний імідж, ніж за реальну можливість комусь з Альянсу висловити тверду незгоду з рішеннями інших.

Стор. 39 Довідник НАТО 2006 р.

"Розвиток Альянсу забезпечує те, що різні вимоги і політичні підходи країн-членів Альянсу відображуються в їхніх позиціях в Альянсі. Ця гнучкість проявляється по-різному. В деяких випадках розбіжності мають в основному процедурний характер і не викликають труднощів. Наприклад, Ісландія не має збройних сил і тому, коли бажає, може бути представлена на військових форумах НАТО цивільною особою. В інших випадках розбіжності можуть бути більш суттєвими. Франція, один із засновників Альянсу в 1949 році, вийшла з інтегрованої військової структури НАТО у 1966 році, залишаючись повноправним членом її політичних структур.

Різниця між країнами – членами НАТО також може бути викликана географічними, політичними, військовими або конституційними факторами. Наприклад, участь Норвегії і Данії у військових справах НАТО повинна узгоджуватись з національними законами, які не дозволяють розташування на територіях цих країн іноземних військових підрозділів або ядерних озброєнь у мирний час. В іншому контексті, військові командування, що входять до складу інтегрованої військової структури, можуть залучати лише ті підрозділи з цих країн, які безпосередньо оснащені або підготовлені до участі в специфічних функціях, для яких створено це командування."

Звідси, Альянс не така вже безхмарна і монолітна організація з повним благом і усталеним спільним поглядом на багато речей. Приклад Франції свідчить, що конфлікти були й раніше, навіть при спільній загрозі у вигляді холодної війни з СССР. Крім того, мабуть що різниця між країнами-учасницями Альянсу має компенсовуватись більшими правами для інших при однаковій мірі тягаря безпеки.

Стор. 52 Довідник НАТО 2006 р.

"За результатами аналізу, замовленого міністрами оборони у 2003 році, глави держав та урядів на Стамбульському саміті 2004 року вітали внесення змін у процеси планування в Альянсі, спрямованих на те, щоб ці процеси краще відповідали поточним і майбутнім оперативним вимогам. Узгоджені зміни забезпечують подальшу трансформацію військових можливостей Альянсу в цілісному і цілеспрямованому процесі продовження розвитку сил і засобів, потрібних НАТО для виконання усього спектра місій Альянсу. Сюди входить надання підтримки у проведенні операцій, які може очолити Європейський Союз в контексті стратегічного партнерства з НАТО.В цьому контексті цей процес також дає змогу європейським членам Альянсу користуватись підтримкою НАТО при плануванні операцій під проводом ЄС."

Цей яскравий приклад виходу за рамки країн-учасниць Альянсу у вигляді підтримки НАТО військових операцій Європейського Союзу свідчить про всеохоплюючий інтерес цієї структури. Що є замахом на примус країн Євросоюзу не учасників НАТО мати справу виключно з цим Альянсом.

Стор. 65 Довідник НАТО 2006 р.

"Ядерна стратегія і ядерні сили НАТО є невід'ємними елементами загальної стратегії запобігання війні. Вони виконують фундаментальну політичну роль у збереженні миру та забезпеченні стабільності в євроатлантичному регіоні. Але посилення безпеки, яке відбулось після закінчення холодної війни, дало змогу Альянсу суттєво зменшити свою залежність від ядерних сил. Ядерні держави-члени НАТО-Франція, Велика Британія і Сполучені Штати-здійснили односторонні кроки з відмови від запланованої модернізації своїх ядерних сил...

...Ядерні сили НАТО є чинником збереження миру і стабільності в Європі, оскільки роблять безглуздим будь-який широкомасштабний збройний конфлікт в євроатлантичному регіоні. Звичайні озброєння не є достатніми для гарантії безпеки, а наявність ядерних сил позбавляє сенсу і робить неприйнятним ризик розв'язання агресії проти держав НАТО. Цей фактор також робить непевними плани тих країн, які могли б розраховувати на досягнення політичних чи військових переваг шляхом використання ядерної, біологічної або хімічної (ЯБХ) зброї проти країн Альянсу. Ядерні сили НАТО слугують не тільки інтересам Альянсу, але і країн-партнерів та Європи загалом, оскільки вони зміцнюють європейську стабільність, протистоять загрозі використання зброї масового знищення і є суттєвим фактором стримування."

Отож, ядерна стратегія залишається потужною силою НАТО. І про загальне роззброєння і зменшення ядерних боєприпасів не тільки країн неучасників чи не перебуваючих під контролем Альянсу а й країн-учасниць не передбачається. Гаранті ж України при її ядерному роззброєнні "коту під хвіст", що доведено практикою економічних воєн з Росією. Ядерна сила як сказано є значним фактором стримування, чого Україна позбавилась на початку Незалежності і зараз є цьому плані беззахисною.

Стор. 149 Довідник НАТО 2006 р.

"З червня 1999 року НАТО очолює операцію зі встановлення миру в Косові на підтримку широких міжнародних зусиль з розбудови миру і стабільності в цій спірній провінції. Косовські сили під керівництвом НАТО (КФОР) були розгорнуті після завершення 78-денної повітряної кампанії, розпочатої Альянсом у березні 1999 року з метою припинення гуманітарної катастрофи, яка розросталася, і повернення до нормального життя. Ця кампанія, яка була другою кампанією НАТО, почалася після більше ніж року ведення воєнних дій у провінції і провалу міжнародних зусиль врегулювати конфлікт дипломатичними засобами...

Стор. 153 Довідник НАТО 2006 р.

...НАТО почала надавати допомогу колишній Югославській Республіці Македонія на прохання Скоп'є допомогти припинити ескалацію конфлікту між урядом і албанськими повстанцями і зупинити можливий перехід до широкомасштабної війни...

Стор. 155 Довідник НАТО 2006 р.

...Із серпня 2003 року НАТО очолює міжнародні зусилля зі встановлення миру в Афганістані, допомагаючи створити умови, за яких країна може мати представницький уряд і стабільні мир та безпеку. Ця операція стала поворотним пунктом в історії Альянсу, оскільки НАТО вперше вийшла поза межі євроатлантичної території...

Стор. 159 Довідник НАТО 2006 р.

...По закінченні кампанії проти Іраку, яку у 2003 році очолили Сполучені Штати, і усунення від влади режиму Саддама Хусейна, НАТО почала надавати Іраку різноманітну допомогу в переході до демократичного життя. Альянс навчає іракські кадри як в країні, так і поза її межами, а також підтримує розвиток інституцій безпеки, надаючи країні допомогу в створенні ефективних збройних сил та забезпеченні власної безпеки. НАТО також координує надання Іраку необхідного оснащення та підтримує Польщу, яка контролює сектор в Іраку...

Стор. 163 Довідник НАТО 2006 р.

...З липня 2005 року НАТО спільно з Європейським Союзом допомагає Африканському Союзу розширювати його миротворчу місію в Дарфурі, Судан, де він намагається покласти край насильству. Альянс забезпечує повітряні перевезення миротворців з Африканського Союзу і цивільну поліцію в охоплений війною регіон і забезпечує навчання з управління багатонаціональними військовими штабами та розвідувальною інформацією."

П'ять прикладів військової діяльності НАТО, три з яких не є в межах Європи і США. Перебування НАТО-вських військ в даному разі в Іраку, Афганістані і Дарфурі відповідає їх принципу розцінення нападу на одну з країн-учасниць Альянсу, як на всіх, а нова концепція дозволяє діяти поза межами територій країн-учасниць. Причому в Європі в питанні Косово вони теж діяли не на території і без безпосередньої загрози одній з країн-учасниць НАТО.

Стор. 183 Довідник НАТО 2006 р.

"Чотири країни приєднались до Альянсу між 1949 роком і 1980 роками-Туреччина і Греція у 1952 році, Німеччина в 1955 році і Іспанія у 1982 році, але вступ нових членів по закінченні холодної війни вражає найбільше як кількістю, так і політичними наслідками...

Стор. 186-187 Довідник НАТО 2006 р.

...Перші Інтенсифіковані діалоги було розпочато з Чеською Республікою, Угорщиною і Польщею на початку 1997 року в процесі підготовки до першої після холодної війни хвилі розширення у 1999 році. Уже в липні 1997 року глави держав та урядів Альянсу змогли запросити ці три країни до початку переговорів про вступ. Протоколи про вступ було підписано в грудні 1997 року і ратифіковано усіма 16 країнами – членами НАТО. Три країни приєдналися до Договору, ставши членами НАТО в березні 1999 року...

...На Празькому саміті у листопаді 2002 року глави держав та урядів Альянсу запросили Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину і Словенію до початку переговорів про вступ. Усі ці сім країн попередньо взяли участь у Плані дій щодо членства (MAP). Процедури, які виконували чинні члени НАТО і запрошені країни протягом наступних 12 місяців, ілюструють процес вступу, який повинні пройти майбутні члени Альянсу...

...На церемонії у Вашингтоні 29 березня 2004 року кожна країна передала на збереження свої офіційні документи про вступ, як цього вимагає Договір, ставши таким чином юридично і офіційно державою – членом Альянсу...

...17 березня 2004 року Генеральний секретар відкрив нову будівлю у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, в якій розмістилися делегації нових країн – членів Альянсу. 2 квітня 2004 року після церемонії підняття прапорів нових членів біля штаб-квартири НАТО, було проведено перше офіційне засідання Північноатлантичної ради за участю 26 держав Альянсу...

...Албанія, Хорватія і колишня Югославська Республіка Македонія* продовжують тісно співпрацювати з Альянсом у рамках Плану дій щодо членства для задоволення критеріїв, які дадуть їм змогу отримати запрошення до переговорів про вступ до Альянсу."

Як видно, реально прохідні кандидати на вступ в НАТО отримували членство в ньому за два роки. Три країни чекають й досі, і чекатимуть мабуть й далі, бо є слабкими та перебувають в виключній зоні дії НАТО. А зайвого часу на узгодження своїх дій в Альянсі з країнами, які не представляють крім своєї території ніякої сили не є інтересом витрачати, коли цим й так обтяжені "важковаговики".

Стор. 183 Довідник НАТО 2006 р.

"По закінченні холодної війни держави НАТО визнали пріоритетом розвиток позитивних відносин і співпраці з Росією. З часом вдалося досягти значного прогресу в перетворенні старого протистояння, яке ґрунтувалось на ідеологічній, політичній і військовій конфронтації, на офіційно оформлене партнерство, що розвивається і ґрунтується на спільних інтересах і діалозі, який продовжується.

Сьогодні країни – члени НАТО і Росія регулярно зустрічаються як рівні в Раді Росія – НАТО для проведення консультацій з поточних питань безпеки і для розвитку практичної співпраці з широкого спектра спільних питань. Розбіжності з деяких питань, для розв'язання яких потрібен певний час, зберігаються, але в основі нового духу співпраці лежить усвідомлення того, що країни – члени НАТО і Росія поділяють стратегічні пріоритети і протистоять спільним викликам, таким як боротьба з тероризмом і розповсюдженням зброї масового знищення."

Це застаріла інформація. За 2007 рік переважно ніяких новин на сайті НАТО-Росія немає. Що пов'язано з реакцією Москви на розміщення комплексів Протиракетної оборони в Польщі та Чехії. Спільним інтересом справді і для Альянсу і для Росії є роззброювати треті сторони, але один про одного вони теж "не забувають". І відповідно співпрацюють, спільні навчання і т. д. теж мають місце і прогнозуються далі, а один проти одного грають заспинно.

Звісно, українське суспільство не мало б вважати НАТО виключно агресивно-нападаючим Блоком. Бо хоч така складова в ньому присутня, Альянс виконує і оборонну функцію. А неспівпраця з НАТО через місії в Іраку, Сербії не має бути пріоритетнішою за національно-оборонний інтерес України, коли є можливість не допомагати й запобігати таким несправедливим війнам при співпраці з Альянсом. Тому що не всі країни-учасники Альянсу брали участь в нападницьких діях. І якщо йти за логікою неспівпраці через присутність НАТО поза межами країн-учасниць, то можна дійти через поривання стосунків з "негодними країнами", аж до об'явлення холодної чи гарячої війни їм. Тому не варто баламутити українську суспільність монолітизуючи і НАТО і країни, які входять до нього в проблемних питаннях гарячих точок Світу за участі Альянсу.

До того ж, враховуючи рівень освіти українського населення, саме нормальна і справді всебічна інформація про Північно-Атлантичний Альянс добре б засвоювалось. І це треба робити, тому що інтерес до НАТО є. Люди хочуть розуміти в якому Світі вони живуть і куди зараз "дують вітри". Необхідність знань про НАТО, як найпотужнішу на даний час військову силу, тут є однією з пріоритетних. Не важливо, що зараз в Україні все мирно, бо це "мир народного пригнічення і грабунку", а до військовий суперечок з іншими країнами завжди треба бути готовим. І точний "проноз світової погоди" в питанні НАТО ніякою халтурною агітацією не замінити. Бо останнє лиш свідчить про невідповідність таких політичних сил, які взялись за роз'яснення і випрацювання позиції, по Альянсу, включаючи і "проти", до потреб часу.

На даний час Українське суспільство не має об'єктивної інформації про Альянс, коли можна було б на ній базувати правильні і найефективніші точки співпадіння з національним інтересами України. А недопрацювання в цьому плані таке ж небезпечне, як і сліпа агітація.

З іншої сторони, діяльність НАТО є відомою і, відмежувавшись від політичного кольорового розділення, можна цей Блок достатньо оцінювати. Але катастрофічно не вистачає інформації про:

наміри НАТО щодо України? Тобто, для чого ми можем бути потрібні Альянсу;

що конкретно отримає Наша Держава від співпраці з Альянсом? Тобто, які нові можливості відкриваються для України, що без співпраці з НАТО є недоступними;

які права України в процесі взаємодії з Альянсом? Тобто, на скільки рівноправною буде співпраця з НАТО і які є можливості висловлення незгоди з іншими країнами-учасницями, в разі не співпадіння з українськими національними інтересами.

Без відповідей на ці три ключові питання, Альянс залишатиметься поза довірою української суспільності. Будучи логічним наслідком неповноцінності внутрішньої політики в більшій мірі саме щодо питання Україна-НАТО, а не "що таке НАТО"? Тому, саме налягання на дослідженні різнобічних виявів взаємодії Північно-Атлантичного Альянсу з Україною мало б бути пріоритетом внутрішньої політики України щодо НАТО.

Крім того, не варто забувати, що вважаючи позицію і "за" і "проти" НАТО як співпадаючі інтереси з Україною, сліпо агітуючи за них, протягується обов'язково присутні в цих протилежних позиціях і чужі інтереси. Що не є цілком безпечним з огляду на можливість непередбаченого повороту подій в Світі і Україні. Тож пильнуймо свою Державу і орієнтуймось на свій Український Національний Інтерес!