Урбан РУСНАК: Вступ до НАТО забезпечує територіальну цілісність і суверенітет країни

Посольство Словацької Республіки зараз виконує функції контактного Посольства НАТО в Києві. Зрозуміло, що через це дипломатичне представництво відбувається обмін інформацією між посольствами країн-членів НАТО, акредитованих у столиці України. Чи підтримають країни організації Північноатлантичного договору загалом і Словацька Республіка, зокрема, заявку України на приєднання до Плану дій на членство в НАТО (ПДЧ) на саміті в Бухаресті? Що повинен зробити український прем’єр для отримання позитивної відповіді? Чи не вплине на ухвалу країн-членів НАТО протистояння, яке виникло у Верховній Раді з приводу цього звернення до НАТО вищого українського керівництва? Як Словацькій Республіці вдалося переконати населення в доцільності вступу країни до НАТО? Чим може допомогти Братислава Києву в інформуванні населення про діяльність Північноатлантичного альянсу і переваги вступу до цієї організації? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайного та Повноважного Посла Словацької Республіки в Україні Урбана Руснака.

«УКРАЇНА ПОВИННА ВИКОНАТИ РЯД ТЕХНІЧНИХ КРОКІВ...»

— Пане амбасадоре, як ваша країна сприйняла подачу Україною заявки на приєднання до Плану дій на членство в НАТО (ПДЧ)? Чи підтримує Словацька Республіка таку заявку?

— Словаччина підтримує бажання України наблизитися до НАТО, інтегруватися до Європейського Союзу. Це було підтверджено раніше не лише мною, а й міністром закордонних справ, а також президентом нашої країни під час зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком в Ужгороді. І в цьому контексті ми дуже вітаємо вираження політичної волі та єдності, яку відображено в цьому листі першими особами Української держави. Ми думаємо, що це було зроблено в рамках українського законодавства, яке було давно прийняте й затвердило мету України — вступ до НАТО та Європейський Союз. І ця ухвала є логічним кроком на цьому довгому шляху. Ми підтримували вашу країну і завжди підтримуватимемо інтеграційні кроки України до тієї міри, наскільки далеко вона готова буде йти.

— Як ви гадаєте, на саміті організації Північноатлантичного договору в Бухаресті чи підтримають країни НАТО цю заявку і нададуть Україні ПДЧ?

— Я повинен чесно сказати, що поки що серед країн-членів Альянсу немає консенсусу щодо цього прохання. Україна має виконати ряд технічних кроків, які стосуються і річного Плану дій, і Інтенсифікованого діалогу, без чого немислимий перехід на більш високий етап, яким є ПДЧ. Гадаю, ті країни, які підтримують це українське бажання, дуже великі надії покладають на майбутній візит прем’єр- міністра Юлії Тимошенко. Вона повинна донести офіційний погляд Києва, зокрема прем’єр-міністра, членам Північноатлантичної ради — вищому органу НАТО, який на рівні амбасадорів засідає щотижня. Тимошенко має можливість чітко й ясно розповісти, чому Україна хоче приєднатися до ПДЧ і як вона собі це уявляє.

— Пане амбасадоре, ви згадали технічні моменти. Чи не могли б ви детальніше зупинитися на них та їх конкретизувати?

— Наприклад, не було підписано План дій Україна — НАТО на 2008 рік. Ми розуміємо, що тут є ряд об’єктивних моментів, які були пов’язані зі зміною уряду. Але це основоположний принцип у інтеграційних процесах: чи то до Євросоюзу, чи до НАТО. Ви повинні виконати все, що було заплановано на попередньому етапі, перш ніж перейти до більш вищого етапу. Ми бачимо, що є політичне бажання української сторони, і ми його вітаємо. Проте ми не можемо скидати з рахунків технічні недоліки. Всі умови необхідно виконати.

«... ПДЧ — ЦЕ ЛИШЕ КРОК НА ДОВГОМУ ШЛЯХУ»

— Як ви оцінюєте протистояння у Верховній Раді, яке виникло після підписання цiєї заявки українськими лідерами? Чи не вплине це на ухвалу країн-членів НАТО дати позитивну відповідь на прохання України приєднатися до ПДЧ?

— Я гадаю, що будь-який штрих відіграє роль у загальній картині. І потрібно розуміти, що країни НАТО знають, що в самій Україні немає консенсусу з цього питання. З іншого боку, ми вважаємо, що ПДЧ — це лише крок на довгому шляху, наприкінці якого можливе членство. Але до цього потрібно стати на цей шлях і пройти його. Ми розуміємо, що потрібно було чекати політичних заяв від партій, які в даний момент заперечують можливість вступу України до НАТО. У той же час потрібно зазначити, що ті ж політичні сили раніше проголосували за закон, у якому написано, що стратегічною метою України є євроатлантична інтеграція. Я гадаю, що парламентські суперечки iз цього приводу триватимуть. Важливо, щоб вони велися у цивілізованому форматі. Щоб жодна сторона не приймала таких заходів, які виходять за межi політичного протиборства. Нехай суперничають ідеї, нехай всі висловлюють свої аргументи «за» чи «проти». І на цих аргументах повинні розвинутися публічні дебати і діалог, який потрібен для того, щоб люди зрозуміли навіщо Україні вступ до НАТО. Я дуже часто зустрічаюся з людьми і в мене склалося враження, що більшість українців сприймають це питання через призму лояльності до тієї чи іншої політичної сили. Власне, мало хто розбирається і хоче розбиратися в даному питанні. Існують стереотипи, виходячи з яких люди висловлюються щодо питань про НАТО. Я гадаю, що в ході такого діалогу буде чітко зрозуміло, де знаходяться національні інтереси України. І як вступ або невступ до НАТО впливає на ці інтереси. Цю відповідь для себе і вихід із цього становища повинні знайти українські політики, суспільство. Рано чи пізно необхідно собі поставити питання: яким чином у довгостроковому стратегічному плані необхідно забезпечити країні суверенітет і процвітання?

— Що про це говорить досвід Словаччини?

— Ми також запитували себе про це і розмірковували щодо різних варіантів, включаючи нейтралітет. Але, зрештою, ми дійшли висновку, що, дійсно, окрім НАТО, на сьогодні в світі немає іншої організації, яка змогла б надійно гарантувати суверенітет, незалежність і процвітання країни. Зрозуміло, що в оточенні більш сильних країн Словаччина і Україна, незважаючи на різницю в розмірах, не можуть цього забезпечити військовим способом. Існує лише політичне розв’язання цього питання. І тому вступ до НАТО є політичним рішенням, яке забезпечує територіальну цілісність, суверенітет і незалежність країни.

«... ПОТРІБНО ВИХОДИТИ ВИКЛЮЧНО З НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ»

— Як вашій країні вдалося переконати населення в доцільності вступу до НАТО? Адже основним аргументом Росії проти НАТО є теза, що вона нікому не загрожує. А якщо так, навіщо вступати до НАТО? І такі аргументи росіяни використовують щодо України.

— Тому що таке питання не вибудовувалося. І думаю, що в Україні воно також не вибудовується за лінією якогось протистояння НАТО—Росія. Це російський погляд, який вони намагаються нав’язати, в тому числі й українському суспільству. Адже це суверенне питання України, або ж, у нашому випадку, Словаччини, про те, як ми вирішуватимемо питання про НАТО. У нас питання щодо Росії як такої також не стояло. Мені відомо, що відносно України з боку Росії також були висловлювання про те, що це суверенна справа України, яким чином вона вирішуватиме питання своєї безпеки. У цьому плані, я думаю, — треба виключно виходити з національних інтересів України. Треба дивитися не тільки на те, хто загрожує, але й на те, що вступ до НАТО передбачає наближення стандартів держави до європейських. Це означає, що всі наболілі проблеми, які є в Україні, — судова система, хабарництво, малоефективна енергоємна економіка і політичний устрій влади — мають прискореними темпами вирішуватися з огляду на європейський зразок. Ці політичні і економічні складові потрібні для майбутнього вступу України до НАТО. Також існує питання збройних сил. Хоча воно дуже важливе, але не є визначальним. І навіть хай мала б Україна чудові збройні сили, але в той же час — високий рiвень корупції, політичну систему, що дає збої, ненормально працюючу економіку, — в такому разі дуже важко уявити Україну, яка інтегрована в НАТО. Пересічні громадяни від наближення до НАТО отримають стандартизацію умов життя. У вас діятимуть демократичні рамки, які добре себе зарекомендували в Європі після Другої світової війни. На цих принципах змогли розвиватися країни, які були зруйновані під час цієї війни. Хоча ми були переможцями, країни, що розташовані по той бік залізної завіси, динамічно розвивалися і випередили нас. Ми в Словаччині змінили політичну систему і намагаємося налагодити життя, роботу на тих же принципах. Нам це вдалося. І я більше ніж упевнений, що Україні також це вдасться. Тому що люди тут розумні і хочуть жити нормально. А якщо вони мають бажання, його треба перетворити в дію. Бо в бездіяльності дуже складно буде рухатися вперед. І якраз інтеграція в НАТО чи в Євросоюз є зовнішньою складовою цього процесу. Дуже складно реформ увати країну. Трансформація без якогось річища або чіткого напряму — це дуже болючий процес. І якраз усвідомлення того, що країна перебуває в інтеграційному процесі, дало, наприклад, Словаччині можливість зрозуміти, що можна, а чого робити не треба. Прийнявши серйозне рішення, що для суверенітету країни є необхідним вступ до НАТО, ми стали розглядати всі питання, з якими нам доводилося стикатися як усередині країни, так і за рубежем, з погляду того, що ми є членом Альянсу. Після прийняття політичного рішення до членства в НАТО де-юре ми намагалися діяти як фактичні члени НАТО. Я гадаю, що це єдиний шлях для України. Якщо є тверде бажання, висловлене у спільному листі Президента, прем’єр-міністра і голови парламенту, то, на мою думку, це дуже хороший початок на цьому шляху. Зараз Україні треба тільки переконати скептиків, що намір вступити до НАТО — це не є просто декларацією, а, дійсно, є першим кроком на цьому шляху. Це буде досить складний шлях і треба буде його пройти. Не для НАТО, а для самої України.

«... ПОКИ В УКРАЇНІ НЕМАЄ СЕНСУ ПРОВОДИТИ РЕФЕРЕНДУМ ЩОДО НАТО»

— Пане посол, як ви ставитесь до тих заяв Партії регіонів, які чомусь збігаються з думкою російської політичної еліти, про необхідність проведення референдуму до приєднання України до ПДЧ?

— Словаччина також 1997 року проводила референдум, причому в аналогічній ситуації. У нас не було запрошення на вступ, щоправда, в той час не було ще ПДЧ. Тогочасний уряд ініціював iз цього питання референдум, в якому взяло участь 7% словаків. І тому референдум виявився недійсним. 2004 року ми вступали до Альянсу, але рішення було прийняте на рівні уряду і парламенту. НАТО, в принципі, не змушує своїх членів проводити референдум. Сама країна вирішує, яким чином приймати рішення про вступ до Альянсу.

Я вважаю, що поки в Україні немає сенсу проводити референдум щодо НАТО. Тому що на сьогодні немає запрошення до членства. Сьогодні ми маємо бажання України приєднатися до ПДЧ, а з боку НАТО бажання допомогти вашій країні. Але Україна має виконати всі технічні і політичні кроки для цього. Необхідно переконати своїх партнерів, що після відомої заяви Віктора Януковича в Брюсселі 14 вересня 2006 року Україна трохи зменшила обороти. І що це було винятком, а сьогодні ми повертаємося до нормальних відносин з НАТО, які було прописано в законі. Українські лідери мають пояснити НАТО і своєму народові, що було винятком iз правил: наближення до НАТО чи віддалення від НАТО.

— Пане посол, як ваша країна чи інші країни НАТО можуть допомогти Україні в інформуванні про діяльність Північноатлантичного альянсу?

— Я думаю, що наш досвід інформування може бути корисним Україні. Це пояснюється тим, що Словаччина свого часу була в дуже схожому становищі як Україна сьогодні. Після зміни уря ду, який на словах проголошував намір наблизитися до НАТО, але на ділі нічого не робив для цього. Прийшов уряд, який зробив поворот до НАТО і став втілювати програму не на словах, а на ділі. Але з другого боку, 1998—1999 рр. приблизно 30% словаків підтримувало вступ країни до НАТО. Нагадаю, що це був період, коли розвивалися події в Косові, відбувалося бомбардування Югославії. Було ясно, на чиєму боці симпатія народу. Проте в той час прем’єр-міністр Мікул аш Дзуринда засвідчив, що він лідер і зміг повести за собою народ. Він розумів, що на той момент народ не підтримував це рішення. Але Дзуринда був переконаний, що для стратегічного розвитку Словаччини було необхідно зробити цей крок. Адже наші сусіди в цей момент вже вступали до НАТО, а ми від них відстали. Такі лідери в Україні є, і якщо вони поведуть за собою, то зможуть переконати український народ, що для стратегічного розвитку України саме інтеграція чи то в НАТО, чи то в Євросоюз є запорукою майбутнього процвітання незалежної країни.

— Пане посол, коли слід чекати підписання угоди про малий прикордонний рух між нашими країнами?

— У грудні місяці минулого року було парафовано текст угоди. Сьогодні ми ввійшли в процес досить складного узгодження на двосторонньому рівні. Ця угода має пройти узгодження в Єврокомісії, а потім пройти ратифікацію урядом, парламентом і президентом нашої країні. Оскільки все, що стосується кордонів у Словаччині, регулюється міждержавними угодами. Сподіваємося, що протягом одного- двох місяців ми зможемо підписати угоду і вже до літа будемо технічно готові її втілити.

№14, субота, 26 січня 2008

 Микола СІРУК, «День»