Є висока ймовірність того, що у квітні НАТО запросить Україну до виконання ПДЧ

Подання офіційного запиту з приводу приєднання України до Плану дій щодо членства є наступним і логічним кроком встановлення тісніших відносин із НАТО, Європейським Союзом та іншими євроатлантичними інституціями, які значилися в українській політиці з часів Президента Кучми. План дій щодо членства (ПДЧ) – це не заявка на членство, і він не гарантує Україні приєднання до Альянсу. План дій – це радше технічна програма, яка значно пришвидшить оборонні реформи та модернізацію війська, а також покращить спроможність українських збройних сил взаємодіяти зі своїми колегами з інших країн. Сам по собі ПДЧ відстоює майбутній вибір України на користь членства у НАТО, водночас сприяючи розбудові тісніших зв’язків з Європою загалом. Політичний консенсус усередині України непотрібен для європейських сусідів, аби краще пізнавати і посилювати впевненість у можливостях і надійності одне одного.

Про ймовірність отримання ПДЧ на Бухарестському саміті

На мій погляд, є висока ймовірність того, що глави держав-членів НАТО дадуть позитивну відповідь на квітневому саміті Альянсу в Бухаресті. Є надзвичайно приязне ставлення західних столиць до України та бажання відчинити двері й допомогти їй стати успішною заможною європейською демократією. Для цього Україні потрібно продемонструвати, що вона дійсно готова до проведення реформ і навчання на всіх рівнях, які є головною метою Плану дій. Я очікую, що західні лідери захочуть почути від Президента Ющенка, прем’єр-міністра Тимошенко, спікера Яценюка, міністра оборони Єханурова і лідерів опозиційних партій особисто, що заявка на отримання Плану дій щодо членства так само, як бажання отримати членство у СОТ і дискусії з приводу Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, – це наступний крок у відносинах з Європою, і він робиться з усією серйозністю, на яку заслуговує мета членства.

Про те, чи будуть США переконувати європейських союзників-опонентів надати Україні ПДЧ

Не думаю, що канцлер Німеччини Ангела Меркель чи президент Франції потребують, аби Вашингтон пояснював важливість для них України. Я б сказав, що багато – навіть більшість – щирих адвокатів більш тісних українсько-європейських відносин – у Європі. Йдеться не лише про Париж і Берлін, а й про Лондон, Варшаву і Стокгольм, які переконані, що європейські інституції мають надіслати Києву чіткі сигнали підтримки.

Щодо питань, які супроводжують запрошення України до ПДЧ на саміті в Бухаресті, то, на мій погляд, існує три питання, які насправді хвилюють. По-перше, європейські союзники хочуть бути впевненими, що нещодавній період політичної нестабільності та нескінченних виборів в Україні завершений, натомість новий уряд – передбачуваний у своїх діях та спроможний виконати План дій. По-друге, для них важливо прояснити питання, що приєднання до Плану дій не є запрошенням до членства і тим більше не має нічого спільного з перспективами вступу України до Європейського Союзу. Союзники добре обізнані, що українці бажають провести референдум з питань вступу до НАТО через кілька років, і це їх цілком влаштовує. По-третє, вони мають бути певні, що у Плані дій не буде нічого такого, що безпосередньо зачіпало б російські інтереси, пов’язані з Україною як безпечним сусідом. Щойно всі сторони зрозуміють, чим не є ПДЧ, НАТО скаже Україні «так» на саміті.

Про те, чи може Україна приєднатися до ПДЧ без Грузії

Цілком можливо, що відносини НАТО з Грузією будуть відрізнятися від відносин між Альянсом та Україною. Усі країни визначають свої взаємозв’язки з НАТО залежно від індивідуального виконання тих чи інших завдань. Наразі Грузія перебуває в періоді між щойно (і успішно) завершеними президентськими виборами та парламентськими виборами, які відбудуться у травні. З огляду на нестабільність грузинської демократії, що була продемонстрована у листопаді минулого року, цілком ймовірно, що європейці та Сполучені Штати захочуть мати підтвердження у вигляді других вільних та чесних виборів у травні перед тим, як запросити Грузію до виконання Плану дій щодо членства. Багато інших людей в цих країнах, зокрема особисто я, вважають, що ми маємо достатньо позитивної інформації про грузинські демократичні реформи і чудове виконання завдань в рамках поточного діалогу з НАТО, аби на саміті в Бухаресті було прийнято позитивне рішення щодо цієї країни.

Про непримиренну позицію Росії

Починаючи з ранніх 1990-х, політика всіх країн НАТО та Європейського Союзу зводилася до того, що Росія повинна мати голос, але ніколи не може мати права вето в європейських справах. Україна також має суверенне право вибирати союзи та об’єднання, які вважає за потрібне, без жодних обструкцій з боку будь-якої країни. Росія не може заперечувати розвитку більш тісних відносин між Україною та євроатлантичними інституціями, оскільки Росія провадить фактично таку ж політику в своїх економічних й торговельних відносинах з Європою. Загальновідомо, що певні російські офіційні особи зберегли свої стереотипи стосовно НАТО з часів їхньої роботи у КДБ. У Європі та Сполучених Штатах існує думка, що ці анахронічні стереотипи не мають під собою фактологічного підґрунтя і не можуть бути присутніми в європейській дипломатії XXI століття.

Досьє «Главреда»

Брюс Джексон– президент впливової неурядової організації «Проект перехідних демократій» (Вашингтон). Експерт із питань вступу країн Центрально-Східної Європи до НАТО. Брюса Джексона також часто називають позаштатним послом Сполучених Штатів у Східній Європі та країнах Чорноморського басейну, бо його оцінки ситуації дуже часто збігаються з неофіційною позицією Білого дому. У політологічних та дипломатичних колах існує прикмета: що частіше Брюс Джексон буває у тій чи іншій країні, то більше шансів, що вона у близькому майбутньому стане членом Північноатлантичного Альянсу.

Як вступали до НАТО колеги по соцтабору