Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого рішення має співвідноситися з його позитивами і перевагами. У цьому зв’язку, переваг від членства України в НАТО (див. відповідну рубрику сайту) значно більше, ніж потенційних втрат.

Про це свідчить, принаймні, досвід 9 країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в Альянсі в останні роки. Вони або належали до країн колишнього соцтабору, або були у складі СРСР, як 3 прибалтійські країни.

Тема негативів від вступу України до НАТО є здебільшого штучно роздмуханою політичними опонентами цього курсу. Проте, якщо проаналізувати всі їхні аргументи, очистивши їх від пафосних словесних нашарувань і демагогічних лозунгів, то висновок буде досить парадоксальний.

З їхніх слів виходить, що основний недолік приєднання України до НАТО полягає в тому, що для цього потрібно просто дуже багато чого зробити і, по суті, навести лад у державі. Тобто, комплексна трансформація держави у напрямку наближення її до стандартів розвинених демократій, впровадження в систему державного управління принципів прозорості та відповідальності, сприяння зростанню ролі неурядового сектору в суспільному житті, модернізація економіки та її детінізація, впровадження нових технологій та пошук нових ринків збуту для української продукції, налагодження і розширення взаємовигідного економічного співробітництва з якнайбільшою кількістю країн – усе це вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної копіткої роботи.

При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно, навіть боляче та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.

Наприклад, реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу*. Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед наших військових**. Але закономірним кінцевим результатом процесу реформування ЗСУ буде створення сучасної, мобільної, професійної, високооплачуваної та боєздатної української армії, здатної ефективно захищати нашу країну. Це є однозначним позитивом і необхідне Україні незалежно від можливого членства в НАТО. Окрім того, саме НАТО вже кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас (див. відповідну рубрику).

Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, про що красномовно свідчить досвід ВПК країн-членів Альянсу зі Східної Європи (див. відповідну рубрику). Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з ВПК високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.

Що стосується співробітництва у цій сфері з Росією, то важливо враховувати, що ще з початку 90-х років ця країна цілеспрямовано веде політику створення власного замкненого циклу виробництва озброєнь, незалежно від євроатлантичних прагнень нашої держави. Головними цілями такої політики, зокрема, є підтримка та розвиток підприємств російського ВПК, а також, як випливає з конкретних дій, усунення України як конкурента з ринку озброєнь шляхом виключення з продукції російського ВПК комплектуючих, що виробляються українськими підприємствами.

Натомість, у своїх підходах до військово-технічного співробітництва на міжнародній арені Росія орієнтується на партнерство з провідними компаніями країн НАТО. Вихід на натовські стандарти офіційно вважається пріоритетом розвитку російського ОПК (щодо конкретних прикладів див. відповідну рубрику сайту).

Важливо враховувати, що якщо у 2004 р. загальний товарообіг між Україною і Росією за номенклатурами продукції Мінпромполітики становив близько 2 млрд. дол., то у 2005 р. в рамках спільної кооперації він був на рівні 330 млн. дол. Причому нарощування обома країнами обсягів торгівлі зброєю на зовнішніх ринках свідчить про те, що значне згортання двостороннього співробітництва поки що суттєво не вплинуло на їхні експортні потенціали.

Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з російським ВПК, ВПК України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю, а не кон'юнктурними політичними мотивами. Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з ВПК Росії, яка успішно розвиває та нарощує своє військово-технічне співробітництво з багатьма країнами-членами НАТО.

Значною мірою надуманим є і питання фінансових наслідків вступу та членства України в НАТО (див. відповідну рубрику).

Підготовка України до членства в НАТО має глибоке цивілізаційне значення. Цей процес є, перед усім, стимулюючим фактором для досягнення Україною високих демократичних, соціально-економічних та оборонних стандартів, що діють в країнах-членах НАТО. Як показує історія, кількість членів цієї Організації постійно зростає. На сучасному етапі на шляху до членства в Альянсі знаходиться низка балканських країн та Грузія. При цьому, жодна з зазначених країн не шкодує про це, а старі країни-члени не ставлять питання щодо виходу з НАТО.

* У спадщину від СРСР Україна отримала армію чисельністю до 1 млн. чол. Станом на 2006 рік, чисельність Збройних Сил України складала близько 221 тис. чоловік. Згідно з Державною програмою розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр. їх чисельність планується довести до 143 тис. чол.

** Вирішення соціальних проблем в українській армії є однією з вимог НАТО