НАТО-UAinform
Среда, 23.05.2018, 02:19
Приветствую Вас Гость | RSS
 
Главная Каталог статейРегистрацияВход
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [224]
Наш опрос
Чому Україні варто вступити до НАТО?
Всего ответов: 92
Главная » Статьи » Мои статьи

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ, або чи захищає НАТО від дурості
Миро Продум 

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ, або чи захищає НАТО від дурості

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ, або чи захищає НАТО від дурості
Триваюча дискусія про плюси і мінуси приєднання України до НАТО має велике просвітницьке значення: народ дізнається чимало цікавого з історії, геополітики, військової справи, дипломатії. Зокрема, вдалося вияснити, навіщо Північноатлантичному Альянсу потрібна Україна: зміцняться його позиції в чорноморському регіоні, посилиться вплив на кордонах з Росією та в «зонах нестабільності» (Придністров’я, Південний Кавказ, Центральна Азія), відкриється новий ринок збуту для товарів військово-промислового комплексу. Окрім того, посилиться вплив на транспортні лінії, що зв’язують Європу з Росією та азійськими країнами. Українці — добрі вояки, тому зросте суто військовий потенціал НАТО. Україна стане політично більш передбаченою для Заходу і більш керованою з боку США — домінуючого члена Альянсу.

Значно менше інформації про те, що дасть це приєднання Україні. Якщо залишити за кадром пропагандистську риторику про «зростання добробуту народу» і «розвиток демократичних цінностей», то головний аргумент — гарантований захист від зовнішньої військової агресії, оскільки “НАТО розглядає агресію проти будь-якої держави її члена як агресію проти всього союзу” (5-та стаття Вашингтонського договору — статуту НАТО). Наприклад, якщо якась «аль-каїда» нападе на США, то Україна після вступу в НАТО зобов’язана буде вважати це нападом і на свою територію.

ЧИМ БІЛЬШЕ, ТИМ КРАЩЕ?

В принципі, Україна вже має міжнародну гарантію безпеки. Багато хто забув, як на зустрічі в Будапешті в 1994 році Україна відмовилась від атомної зброї, а США, Росія та Великобританія підписали документ, що гарантував безпеку України — «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». В ньому, серед іншого, наголошується, що згадані країни «підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України…»

Щоправда, під час кризи навколо українського острова Тузла восени 2003 року ці гарантії чомусь не спрацювали. Пригадуються погрози глави адміністрації президента Росії Алєксандра Волошина («Якщо треба, ми скинемо туди бомбу!!!»), мовчання західних "гарантів" і пропозиція нардепа Юрія Єханурова щодо відновлення Україною статусу ракетно-ядерної держави. Під час парламентських слухань «Україно-російські відносини: сучасний стан і перспективи» 22 жовтня 2003 року він підкреслив, що захисний механізм гарантій суверенітету, наданих багатьма країнами, не діє. Натомість Україна цілком спроможна створити невеликий ядерний арсенал, і відповідні роботи мають фінансуватися окремим рядком наступного державного бюджету.

То ж, треба гадати, входження в НАТО дасть Україні подвійні гарантії безпеки — так би мовити, «маслом каші не зіпсуєш». І якщо хтось піде на Україну війною, то союзники захистять від ворожих танків, ракет, літаків, гармат і всього іншого, що зазвичай асоціюється зі словом «війна». Все було б чудово, якби не один «нюанс». Виявляється, що сучасна війна має складну структуру і може успішно вестися взагалі без танків та кулеметів.

СІМ РІВНІВ — ГАРЯЧИХ І ХОЛОДНИХ

Почнемо з того, що війна — це рішучі дії, спрямовані на зміну поведінки противника в потрібному напрямку, а також захист власної поведінки від зовнішнього втручання. Людство знає величезну різноманітність ведення бойових дій. Проте всіх їх можна звести до семи основних видів. Кожен наступний на один-два порядки ефективніший за попередній.

1. Технологічно-силова війна — найпримітивніший спосіб зміни поведінки. Досягається за допомогою кам’яних сокир, мечів, списів, вогнепальної зброї, літаків, ракет, лазерів, радіоелектронних засобів тощо. Спосіб доволі дорогий і ризикований. Наприклад, США завоювали Ірак, а тепер не знають, як з нього вийти. Те ж саме Росія в Чечні.

2. Економічна війна — значно ефективніша і водночас безпечніша. Це всілякі економічні санкції, «чесна приватизація», «безкорисна економічна допомога», пограбування через підкуп державного апарату. Згідно з оцінкою ділового журналу «Мысль», на дешевому розпродажі України Кучма «заробив» півтора мільярди доларів. Раніше це назвали б «економічним злочином в особливо великих розмірах», що передбачало смертну кару. Але тоді у список злочинців потрапили б усі нинішні олігархи — разом з політиками, що їх прикривають.

3. Прихований геноцид — це зброя третього рівня ефективності. Йдеться про руйнування генофонду шляхом масованого просування алкоголю, тютюну, наркотиків. А ще є штучні харчові добавки, генетично модифіковані продукти, сумнівні фармацевтичні препарати. Сила такої зброї криється в її непомітності та дешевизні. Більше того — на тютюновому, алкогольному, фармацевтичному і наркотичному геноциді заробляють шалені гроші. Українська держава бездіяльна, бо є бізнес-партнером у цій війні.

4. Організаційна війна починається з насаджування супротивнику ворожих для нього структур. Усілякі «благодійні фонди розвитку науки та освіти» — це зазвичай технологічний шпіонаж і «випомповування мізків». На складнішому рівні — нав’язування країні дефективної системи управління. Наприклад, з погляду науки менеджменту і здорового глузду нинішня політична система в Україні є абсурдом. Це очевидно кожному, хто знає, що таке ділова структура. Ця республіка не має сформульованої мети. Начальство — від Президента до сільського голови, не несе відповідальності за плоди свого керівництва. Їхня зарплата не залежить від досягнутих результатів. Контролюючі органи є кишеньковими, бо не обираються громадою, а призначаються тими, кого вони повинні контролювати.

5. Інформаційна війна — це масоване просування вигідної інформації та замовчування невигідної. Брехливе пояснення поточних подій. В результаті народ втрачає уявлення, що навколо нього відбувається. Він перетворюється на зомбі. Ефективність цього виду зброї ілюструє, до речі, й дивовиж¬ний факт добровільного ядерного роззброєння України. Достатньо послухати радіо, подивитися телевізор або заглянути в газетний кіоск, щоб переконатися — Україна вже не керує своїм інформаційним простором. Це простір окупованої країни.

6. Хронологічна війна ще ефективніша. Це перекручення історії, руйнування колективної пам’яті та зв’язку поколінь. Чим глибша пам’ять народу, чим більше за його плечима поколінь предків, тим він сильніший. Хроновійна блокує доступ до енергії славного минулого і перекриває майбутнє. Її проявом є викрадення старожитностей, руйнування пам’ятників, осквернення святинь, фальсифікація історичних документів, очорнення національних героїв. Хронологічна зброя тримає людину в покорі шляхом переконання, начебто її предки завжди були рабами. Тож їй самій не лишається нічого іншого, як змиритися і залишатися рабом. Людина перестає навіть думати про опір.

7. Духовно-світоглядна війна — це застосування духовної зброї. Витончений пілотаж, найвищий рівень ефективності. Для ведення такої війни достатньо невеликої згуртованої групи вольових і розумних людей. Могутність духовної зброї полягає у накиданні народу збочених життєвих цінностей, руйнуванні мотивації до життя, формуванні байдужого ставлення до дітей, культури й природи. Вона викривлює уявлення про добро і зло, правду й брехню, красу й потворність, життя і смерть.

ТО ВІД ЯКОЇ ВІЙНИ МОЖЕ ЗАХИСТИТИ НАТО?

Зрозуміло, що деяка користь Україні від входження до Альянсу може бути на технологічно-силовому рівні війни. Що стосується шести вищих рівнів, то він не лише не захистить, але й, скоріше всього, погіршить ситуацію. Адже очевидно, що країни НАТО будуть просувати власні економічні інтереси. Очевидно, що Альянсу потрібне не народовладдя, а керованість. Очевидно, що інформаційний простір не стане більш українським, але в ньому побільшає західної «політкоректності», тобто ідеологічної цензури.

Ви скажете, що допомога в «гарячій війні» — це також життєво-важливий чинник. Безумовно, що так. Інша справа, наскільки вона реальна на території України? Війна починається тоді, коли в ній зацікавлені потужні гравці. В даному випадку ні Росія, ні об’єднана Європа в ній не зацікавлені. Бо початок «гарячої війни» в Україні автоматично означає припинення газового і нафтового транзиту через її територію. Тому Росія і Євросоюз робитимуть все можливе, щоб «гарячої війни» тут не було. Економічна та інформаційна експансія — будь-ласка! Депопуляція, культурна деградація, заміщення корінного населення мігрантами — скільки завгодно! Але без вибухів і пострілів.

Тож виходить, що НАТО може захистити Україну на неіснуючому фронті, водночас зробивши її ще вразливішою на шести інших активно діючих фронтах. Питання в іншому: чому українська владна верхівка «б’є копитом», прагнучи якнайскоріше вступити в Альянс? Невже на неї так «наїхали» західні партнери? Чи все ж таки по дурості? А може, через вроджене бажання раба обов’язково під когось лягти? Чи це черговий цирк для відвертання уваги від дерибану залишків державного майна? Мовляв, поки народ ламатиме голову над питанням «Хто з’їхав з глузду — ми чи вони?», здамо останні стратегічні об’єкти — Укртелеком, Турбоатом, Одеський припортовий, рідну землю-годувальницю…

Скоріше всього тут має місце весь «букет». А також те, на що звернув увагу президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, коментуючи прагнення істеблішменту терміново втягнути Україну до Світової організації торгівлі: «Вступ до СОТ на підписаних Україною умовах означає, що вона — повністю несамостійна територія, що не має власної економічної політики, економічних інтересів та їх не усвідомлює. Що усі складові — капітал, робоча сила та інфраструктура — перебувають тут під контролем неукраїнської влади... Вступаючи до СОТ, кожна країна намагається захистити власний ринок і вийти на інші. А Україна віддає свій усім, хто захоче — і нікуди не йде. Наше керівництво не виконує головну функцію — забезпечити, щоб Україна була не об’єктом, а суб’єктом міжнародних відносин. Бо воно безвідповідальне, головною метою є сісти в крісло». Діагноз поставлено. Крапка.


http://observer.sd.org.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: nato-uainform (26.01.2008)
Просмотров: 666 | Рейтинг: 3.2/4 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2018
Сделать бесплатный сайт с uCoz